Надання інформації на запит після її оприлюднення розпорядником.

З висновку Верховного Суду України у складі колегії судді Касаційного адміністративного суду, після розгляду адміністративної справи за позовом Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» до ректора Київського національного університету імені Т. Шевченка, можна зробити висновок та взяти для себе наступне: відповідь про отримання інформації із загальнодоступних джерел або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою у наданні інформації.

Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно-правового контролю України» просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на запит на інформацію, протиправній відмові на запит на інформацію, відмові у наданні належним чином засвідчених копій документів, що мають відношення до зарахування до вищого навчального закладу; а також просила зобов’язати ректора, голову приймальної комісії Київського національного університету імені Тараса Шевченка надати за запитом на інформацію належним чином засвідчені копії документів, які мають відношення до зарахування абітурієнтів до вищого навчального закладу (далі – ВНЗ) у 2012 році та наступних роках.

Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» забезпечує два шляхи доступу до інформації: шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію. Тому оприлюднення інформації розпорядником не звільняє його від обов’язку надати публічну інформацію на запит.

Таким чином слід вважати неправомірною відмову в наданні інформації про те, що інформацію можна отримати із мережі Інтернет, та на сторінці розпорядника інформації як із загальнодоступного джерела.

Постанова Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 2а-15055/12/2670 – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73700461.

170 total views, no views today

Відсутній предмет спору.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України (надалі — ЦПК України) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.
Вказана вище правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (касаційне провадження № 61-13405св18) –http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73868460.

216 total views, no views today