Аліментні зобов’язання чоловіка/дружини.

Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги лише у випадку, коли його доходи, і в тому числі доходи від використання його майна не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.

Аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення.

Отже, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

ВАЖЛИВО: права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до цивільного кодексу України.

Що стосується способів надання утримання, то воно надається у натуральній або грошовій формі за згодою подружжя. При цьому аліменти присуджуються, як правило, у грошовій формі. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед.

ВАЖЛИВО: при відсутності заперечень щодо умов, розміру та строків виплати аліментів, подружжя вправі укласти договір  про надання утримання, який укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право на утримання ( аліменти) припиняється у разі поновлення  працездатності одного з подружжя, а також реєстрації  повторного шлюбу. У випадку, коли після дня настання вказаних обставин стягнення аліментів буде продовжуватись, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.

ВАЖЛИВО: право на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене також за рішенням суду, якщо буде встановлено, що одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги та/або платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

76 total views, 3 views today

Аналіз цікавої судової практики.

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 18 лютого 2011 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивач зазначив, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Постановив стягнути з позичальника суму боргу 37 188 грн, де тіло кредиту близько 16-ти тисяч, відсотки за користування – 5 тисяч гривень, та пеня 16 тисяч гривень. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

При розгляді в касаційній інстанції Верховний Суд встановив, що кредитний договір укладався за договором оферти, розробленого ПриватБанком. Даний договір має бути зрозумілий для споживача. У заяві на приєднання відсутні умови щодо відсоткової ставки та відповідальності за прострочення платежів. ПриватБанк вказав що дана інформація про відсоткову ставку міститься на сайті банку. Однак Верховний Суд вказав, що умови на даному сайті не можуть бути застосовані судом, оскільки у анкеті-заяві відсутня інформація, про ознайомлення з даними умовами позичальника, а сам банк неодноразово змінював дану інформацію та мав можливість подати до суду примірник, котрий є менш сприятливим для позичальника. Позичальник вважала, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можна вважати складовими частинами укладеного між нею та позивачем кредитного договору посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Також зазначала, що невід`ємною частиною кредитного договору згідно з пунктами 2.1.1.2., 2.1.1.12.13 витягу з Умов та Правил є Пам`ятка клієнта, яка видається позичальнику, визначає, зокрема умови кредитування, вид кредитної картки. Така Пам`ятка у матеріалах справи відсутня, нею не підписувалась, що підтверджує відсутність між сторонами відносин кредитування.

Суди попередніх інстанцій зробили неправильний висновок, та такий що ґрунтується на припущеннях  про наявність правових підстав для стягнення на користь банку 5 071,87 грн процентів за користування кредитом і 16 059,00 грн пені за недотримання умов кредитного договору як таких, що передбачені договором. Суди погодилися, що їх розмір та підстави стягнення визначені сторонами в самому договорі, за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачкою цих умов, що є неприпустимим, фактично визнавши Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, складовою частиною спірного кредитного договору в частині права банку здійснювати такі нарахування.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону – споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Верховний суд пеню та відсотки за користування кредитом скасував.

83 total views, 2 views today

Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто роботодавець, який працевлаштовує певну особу, в нашому випадку це жінка, він не вправі відмовити жінкам, які є вагітними або у яких наявні діти віком до трьох років. Якщо ж роботодавець вчиняє дані неправомірні дії, то жінка вправі оскаржити це діяння.

В сучасному житті виникає безліч спірних ситуацій, в яких навіть професіонали не знають як діяти, тому буде доцільним навести декілька прикладів даних ситуацій, провести аналіз і детальніше вивчити, проаналізувати норми чинного законодавства.

Роботодавець дуже часто приймає рішення з приводу звільнення працівників і майже кожного разу постає питання, яку особу звільнити, а яку залишити на певному підприємстві, установі чи організації.

В даному випадку відділ кадрів, який є на кожному підприємстві (повинен бути) аналізує всі фактичні дані осіб (діти неповнолітні, діти до трьох років і т.д.), беручи до уваги всі нюанси.

Наприклад, постає вибір між двома працівниками:

В даному випадку враховуються всі фактичні обставини

 

 

1 особа2 особа
Наявний неперервний стажНеперервний стаж в рази менший
Дитина до 14 років (малолітня)Двоє неповнолітніх дітей
Одинока матиРозлучена, яка отримує аліменти
В однієї з дитини наявна інвалідність, але жінка не є одинокою

 

Вивчивши всі наявні обставини, можна сказати, що в 1 особи, наявно більше вагомих обставин для подальшої роботи на даному підприємстві, установі чи організації, хоча відповідно чи чинного законодавства обох жінок звільняти недопустимо.

На підставі вищевикладеного, можна проаналізувати, що згідно зі статтею 184 КЗпП наявні категорії жінок не підлягають звільненню. Наявний виняток, коли повністю ліквідовується дане підприємство, установа чи організація, тоді можливе звільнення даних осіб, в інших випадках це заборонено.

Якщо ж у Вас склалася така ситуація, що роботодавець видав наказ на ваше звільнення, хоча ви є матір’ю неповнолітньої дитини чи дитини, яка має інвалідність, Вам в обов’язковому порядку слід звернутися до суду з позовною заявою, в якій ви будете оскаржувати незаконне рішення керівника даного підприємства. Адже, саме керівник, який видав цей наказ на ваше ім’я порушує не тільки норми Кодексу законів про працю, але насамперед, норми Конституції України, а саме статтю 43 Конституції України, в якій зазначається, що кожна людина має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

89 total views, 1 views today