Поліщук Тетяна Олександрівна

Дуже приємно, що фахівці такого рівня приєднуються до співпраці з нашою платформою. З радістю повідомляємо про нашого нового адвоката.

Ваші запитання та звернення про допомогу можете направляти за постійним посиланням:

Поліщук Тетяна Олександрівна

52 total views, no views today

Деякі питання судових витрат

Судові витрати — це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв’язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати – це витрати держави, які вона несе у зв’язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до статті 1 Закон України «Про судовий збір» (далі – Закон) судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Об’єкти сплати судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону. Такими об’єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга, заява про перегляд судового рішення тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону).
Стосовно документів, за подання яких судовий збір справляється, стаття 4 Закону установлює розміри ставок судового збору. При цьому розміри ставок судового збору так само залежать від характеристики об’єкта справляння – позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках – у поєднанні з характеристикою суб’єкта, який звертається до суду).
При цьому, наведений у пунктах 1, 4 частини другої статті 4 Закону перелік позовних заяв (заяв, скарг, дій), за подання яких до суду або за вчинення яких судом встановлено ставки судового збору, за своїм змістом є вичерпним.
Отже, справляння судового збору з інших позовних заяв (заяв, скарг, дій), що подаються до суду, не зазначених у частині другій статті 4 Закону, не передбачено, наприклад, за подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
У зв’язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов’язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до Цивільного процесуального кодексу України і Закону, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду,з другого боку.
Разом з тим, заявник звільнений від сплати судового збору не лише на стадії подання заяв (заяв, скарг, дій), а також у разі подання ним апеляційної та касаційної скарги на прийняті за результатами розгляду таких процесуальних документів судові рішення.

38 total views, no views today

Дотримання принципу об’єктивності, повноти і точності інформації під час її поширення

Реалізація права на інформацію забезпечується шляхом створення відповідних можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів тощо.
Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази, банки даних.
Основним нормативно — правовим актом, який закладає правові основи інформаційної діяльності в Україні є Закон України “Про інформацію”.
Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Статтею 5 Закону визначено основні принципи інформаційних відносин, зокрема, це об’єктивність інформації, а також повнота і точність інформації.
До основних видів інформаційної діяльності належить поширення інформації – це розповсюдження, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
Таким чином, поширення інформаційною службою державної установи інформації, яка не відповідає дійсності або містить ознаки навмисного приховування інформації є порушення законодавства про інформацію та тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність для відповідальних осіб.

59 total views, no views today