Реалізація права на інформацію забезпечується шляхом створення відповідних можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів тощо.
Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази, банки даних.
Основним нормативно — правовим актом, який закладає правові основи інформаційної діяльності в Україні є Закон України “Про інформацію”.
Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Статтею 5 Закону визначено основні принципи інформаційних відносин, зокрема, це об’єктивність інформації, а також повнота і точність інформації.
До основних видів інформаційної діяльності належить поширення інформації – це розповсюдження, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
Таким чином, поширення інформаційною службою державної установи інформації, яка не відповідає дійсності або містить ознаки навмисного приховування інформації є порушення законодавства про інформацію та тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність для відповідальних осіб.

69 total views, 1 views today

В статті 106 Земельного кодексу зазначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

При цьому, ст. 198 Земельного кодексу вказує, що складовою частиною робіт із землеустрою, а саме, кадастрових знімках є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами».

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем робіт із землеустрою у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою, а також, може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез’явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути певних технічних помилок при здійсненні землеустрою.

Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки – правового значення вони не мають.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність (користування), за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Враховуючи вищезазначене, у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

101 total views, 1 views today