Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги лише у випадку, коли його доходи, і в тому числі доходи від використання його майна не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.

Аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення.

Отже, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

ВАЖЛИВО: права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до цивільного кодексу України.

Що стосується способів надання утримання, то воно надається у натуральній або грошовій формі за згодою подружжя. При цьому аліменти присуджуються, як правило, у грошовій формі. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед.

ВАЖЛИВО: при відсутності заперечень щодо умов, розміру та строків виплати аліментів, подружжя вправі укласти договір  про надання утримання, який укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право на утримання ( аліменти) припиняється у разі поновлення  працездатності одного з подружжя, а також реєстрації  повторного шлюбу. У випадку, коли після дня настання вказаних обставин стягнення аліментів буде продовжуватись, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.

ВАЖЛИВО: право на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене також за рішенням суду, якщо буде встановлено, що одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги та/або платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

111 total views, no views today

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто роботодавець, який працевлаштовує певну особу, в нашому випадку це жінка, він не вправі відмовити жінкам, які є вагітними або у яких наявні діти віком до трьох років. Якщо ж роботодавець вчиняє дані неправомірні дії, то жінка вправі оскаржити це діяння.

В сучасному житті виникає безліч спірних ситуацій, в яких навіть професіонали не знають як діяти, тому буде доцільним навести декілька прикладів даних ситуацій, провести аналіз і детальніше вивчити, проаналізувати норми чинного законодавства.

Роботодавець дуже часто приймає рішення з приводу звільнення працівників і майже кожного разу постає питання, яку особу звільнити, а яку залишити на певному підприємстві, установі чи організації.

В даному випадку відділ кадрів, який є на кожному підприємстві (повинен бути) аналізує всі фактичні дані осіб (діти неповнолітні, діти до трьох років і т.д.), беручи до уваги всі нюанси.

Наприклад, постає вибір між двома працівниками:

В даному випадку враховуються всі фактичні обставини

Вивчивши всі наявні обставини, можна сказати, що в 1 особи, наявно більше вагомих обставин для подальшої роботи на даному підприємстві, установі чи організації, хоча відповідно чи чинного законодавства обох жінок звільняти недопустимо.

На підставі вищевикладеного, можна проаналізувати, що згідно зі статтею 184 КЗпП наявні категорії жінок не підлягають звільненню. Наявний виняток, коли повністю ліквідовується дане підприємство, установа чи організація, тоді можливе звільнення даних осіб, в інших випадках це заборонено.

Якщо ж у Вас склалася така ситуація, що роботодавець видав наказ на ваше звільнення, хоча ви є матір’ю неповнолітньої дитини чи дитини, яка має інвалідність, Вам в обов’язковому порядку слід звернутися до суду з позовною заявою, в якій ви будете оскаржувати незаконне рішення керівника даного підприємства. Адже, саме керівник, який видав цей наказ на ваше ім’я порушує не тільки норми Кодексу законів про працю, але насамперед, норми Конституції України, а саме статтю 43 Конституції України, в якій зазначається, що кожна людина має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

124 total views, 1 views today