Конституція України та Закон України «Про освіту» гарантують кожному громадянину право на доступність освіти та право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України. Держава гарантує кожному громадянину України та іншим особам, які перебувають на території України на законних підставах, право на безоплатне здобуття повної загальної середньої освіти, відповідно до стандартів освіти. Держава гарантує безоплатне забезпечення підручниками (у тому числі електронними) й посібниками всіх здобувачів повної загальної середньої освіти та педагогічних працівників.

Статтею 79 Закону України «Про освіту» визначено, що джерелами фінансування суб’єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства є: державний та місцевий бюджети, плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів, плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб. Окрім того, заклади освіти можуть отримувати фінансування за рахунок доходів від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд чи обладнання. Так само школи можуть отримувати гранти вітчизняних та міжнародних організацій, дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору.

Видами фінансування діяльності закладу освіти законом встановлено добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством.

Тобто, батьки мають право робити добровільні внески на потреби закладів загальної середньої освіти. При цьому заклади освіти, що отримують публічні кошти, та їх засновники зобов’язані оприлюднювати на своїх веб-сайтах кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів, інформацію про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих як благодійну допомогу, із зазначенням їх вартості, а також про кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством. Але якщо школа все-таки звертається до батьків за фінансовою допомогою, то відповідно до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» сфера освіти може належати до сфери благодійної діяльності. Стаття 6 даного Закону визначає, що благодійною пожертвою визнається безоплатна передача благодійником коштів, іншого майна, майнових прав у власність бенефіціарів для досягнення певних, наперед обумовлених цілей благодійної діяльності.

Враховуючи викладене, добровільні внески не можуть бути примусовими і вимірюватися фіксованими сумами. Вимагання коштів адміністрацією закладу загальної середньої освіти, педагогічними працівниками є незаконним та тягне кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства. Якщо ви стали жертвою вимагання коштів – слід звернутися до правоохоронних органів.

154 total views, 3 views today

Інститут судових витрат передбачає оплатний процес судового захисту. Кошти на утримання судової системи одержуються з двох джерел : державне забезпечення та забезпечення заінтересованих у справі сторін.

Судові витрати – це кошти необхідні для утримання судової системи щодо охорони та захисту прав і свобод заінтересованих осіб і держави. Судові витрати сплачуються за вчинення цивільно процесуальних дій пов’язаних із розглядом справи. Сторони, треті особи із самостійними вимогами у позовному проваджені, заявники та заінтересовані особи у справах окремого провадження, заявник і боржник в наказному.

Основним джерелом регулювання судових витрат є норми Цивільно процесуального кодексу України від 03.10.2017 р., станом на 01.01.2020 р. , Закон України «Про судовий збір» від 06.10.2011 р., станом на 01.01.2020 р.

Інститут судових витрат виконує відновлювальну і превентивну (запобіжну) функції. Дані функції застосовуються при подачі необґрунтованих позовів.

Судові витрати (відповідно до статті 133 Цивільно процесуального кодексу України) складаються :

1. Судового збору;
2. Витрат пов’язаних із розглядом цивільної справи

Судовий збір  – це грошові кошти, які сплачує певна особа у зв’язку із порушенням цивільної справи в суді на захист її інтересів.

Розмір судового збору залежить від предмета та характеру процесуальних дій, які потрібно вчинити. Судовий збір сплачується в залежності від ставок прожиткового мінімуму, які змінюються кожного року.

Отже, прожитковий мінімум відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України» від 01 січня 2020 року становить 2102 гривні.

Судовий збір може сплачуватися у відсотковому співвідношені до ціни позову (майновий спір), по немайновим спорам судовий збір може бути фіксований та не залежати від ціни позову.

Ціна позову – це сума, яку може стягнути позивач з відповідача на свою користь.

До ціни позову не входять :

1. Судові витрати на правничу допомогу (адвоката);
2. Витрати на проїзд позивача;
3. Витрати, які сторона понесла та які очікує понести при розгляді справи, такі як: залучення перекладача, експерта чи проведення експертизи та інше.

Суд має право зобов’язати сторону внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму витрат – це називається забезпечення судових витрат.

Розмір ставок судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір». Судовий збір перераховується у готівковій чи безготівковій формі виключно через банківську установу. Якщо ціна позову зазначена у іноземній валюті, то судовий збір сплачується в гривнях по курсу Національного Банку України на час сплати судового збору.

Про сплату судового збору юридична особа подає платіжне доручення, а фізична особа – квитанцію Банку.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Нормами статті 16 Цивільного кодексу України кожному гарантовано право на звернення до суду за захистом своїх порушених цивільних прав та інтересів.

У своїй практиці Європейський суд зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (справа № 761/12145/17).

На підставі вищевикладеного, слід зазначити, що судовий збір також залежить від задоволення чи не задоволення позову. При задоволенні позову всі витрати несе відповідач, при частковому задоволенні обидві сторони несуть судові витрати по справі пропорційно розміру задоволених вимог.

196 total views, 1 views today