Порядок отримання земельної ділянки у власність громадянами

Відповідно до статті 13 Конституції України «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.»

Виникає запитання, як отримати землю у власність громадянину України, а з відкриттям ринку землі в Україні це питання набирає ще більшої актуальності.

Розкриємо зміст декількох питань, по-перше, для якого призначення і яку площу можуть отримати громадяни?

У статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

  • для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара;
  • для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;
  • для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара;
  • для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;
  • для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.

Приватизувати можна кожен вид ділянки один раз. Діти мають право на приватизацію з 14 років, заяву пишуть батьки. До речі, на отримані таким чином земельні ділянки не розповсюджується мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення.

По-друге, до якого ж органу звертатися?

Виходячи з положень статті 2 Земельного Кодексу України та Класифікації видів цільового призначення, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, ділянки для ведення особистого селянського господарства є землями сільськогосподарського призначення.

У статті 122 Земельного Кодексу передбачено, Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі :

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об’єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України “Про Державний земельний кадастр”, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Як же ж вибрати земельну ділянку?

У статті 121 Земельного Кодексу встановлено норми безоплатної передачі ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства — у розмірі не більше ніж 2 га. Однак у разі відсутності вільних угідь чи їх обмеженої кількості ділянка, на яку видається дозвіл, може мати меншу площу. Право на отримання ділянки може бути використане лише один раз у межах кожного виду цільового призначення.

Для практичної реалізації задекларованих прав громадянину потрібно пройти такі умовні етапи. Насамперед, необхідно визначити наявність вільної ділянки в бажаній місцевості. На виконання вимог статей 35 та 36 закону «Про Державний земельний кадастр», доступ до основних даних кадастру реалізований через публічну кадастрову карту, розміщену на офіційному сайті Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Щоправда, не всі масиви вільних земель відображені на ній, тому в більшості випадків знайти такий наділ виявляється неможливим.

Що ж робити, якщо карта не містить даних про вільні ділянки в бажаному місці? За законом, виконавчі органи місцевої влади зобов’язані надавати за запитами письмову інформацію про наявність ділянок, що можуть бути використані під забудову. Тому можна звернутися до Держгеокадастру із запитом про наявність вільних земель, які ще не передані у власність чи користування та можуть бути використані для ведення особистого селянського господарства. Розпорядник інформації має дати відповідь не пізніше ніж через 5 робочих днів з дня отримання запиту (максимум через 20 — якщо йдеться про обробку великого обсягу інформації).

Саме вказаний етап є найбільш проблематичним, оскільки органи державної влади, до яких надходить запит, у 90% випадків стверджують, що він поданий не за належністю, а такий орган не є розпорядником інформації. Частими є формальні відписки про відсутність вільних земель або відмова в наданні інформації через відсутність детальних планів території, іншої містобудівної документації, а також про першочерговість виділення ділянок громадянам зі спеціальним статусом.

У разі одержання безпідставної відмови в наданні відповіді такі дії можна оскаржити, звернувшись до уповноваженого Верховної Ради з прав людини чи до суду.

Що робити у разі відмови в отримані земельної ділянки?

Судова практика оскарження неправомірних відмов у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення ділянок є доволі поширеною. І суди переважно стають на бік позивача, якщо відмова була дійсно безпідставною.

Досить поширеною є практика судів, які в таких спорах втручаються в дискреційні повноваження органів і зобов’язують дати дозвіл на розроблення проекту. Водночас відкритим залишається питання юрисдикції судів у подібних спорах у силу різних позицій, що висловлювалися судами касаційної інстанції.

Цікавою в цьому аспекті є постанова Великої палати Верховного Суду від 30.05.2018 (справа №826/5737/16). Особа звернулася до адміністративного суду з позовом проти міськради про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту. Проте суд, керуючись пунктом 1 частиною 1 статті 157 КАС (у редакції, чинній станом на 02.03.2017), закрив провадження з огляду на те, що таку справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд зазначив, що аналіз положень законодавства, зокрема статей 12, 116, 118, 122 Земельного Кодексу, дає підстави вважати, що ними встановлено підстави, порядок, строки передання земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, які уповноважені розглядати такі питання. Норми передбачають, зокрема, що для цього зацікавлена особа звертається до відповідних органів із клопотанням про одержання дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду якого встановлені Земельним Кодексом органи приймають одне з відповідних рішень.

Закриваючи провадження у справі, суд керувався тим, що спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а стосується права на земельну ділянку для зведення й обслуговування житлового будинку в межах норм безоплатної приватизації. Проте ВП ВС не погодилася з таким висновком.

Наголошено, що предметом спору є рішення міськради про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту. Питання, пов’язаного з визнанням права власності на ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, у позивача не виникало. Саме собою отримання дозволу на розроблення проекту не означає позитивного рішення про надання ділянки у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов’язані з неправомірністю його прийняття.

З огляду на наведене ВП ВС дійшла висновку, що міськрада під час ухвалення спірного рішення здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах реалізовувала свої контрольні функції у сфері управління, що підпадає під юрисдикцію адмінсуду.

Аналогічну правову позицію ВП ВС висловила в постановах від 21.03.2018 (справа №536/233/16-ц) та від 27.04.2018 (№401/2400/16-ц).

Таким чином, рішення уповноважених органів щодо безпідставної відмови громадянам у наданні дозволу на розроблення проектів слід оскаржувати до адмінсуду.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.